Китай стикається з низкою економічних викликів, і його уряд хоче, щоб наступне покоління споживачів почало витрачати більше на благо всіх, але йому не дуже вдається переконати їх у цьому.

Офіційні особи кажуть, що недостатнє внутрішнє споживання у більшій частині суспільства гальмує зростання, але нещодавні випускники мають більше причин, ніж більшість, бути обережними.

Безробіття серед молоді вже деякий час коливається трохи менше 20%, ті, хто має роботу, бояться її втратити, а триваюча криза нерухомості може зробити перспективу володіння житлом недосяжною, особливо у великих містах.

Безробіття серед молоді вже деякий час коливається трохи менше 20%, ті, хто має роботу, бояться її втратити, а триваюча криза нерухомості може зробити перспективу володіння житлом недосяжною для багатьох, особливо у великих містах.

Ця невизначеність спонукає багатьох молодих людей Китаю натомість до ощадливості, і соціальні мережі переповнені порадами про те, як люди можуть вижити на невеликі суми грошей.

«Моя робота присвячена мінімалістичному способу життя», – розповідає BBC один інфлюенсер, який працює штатним лідером думок.

Відео 24-річної дівчини, яка використовує онлайн-нікнейм Zhang Small Grain of Rice, містять контент про те, як вона використовує шматок звичайного мила для всіх своїх особистих потреб у прибиранні, а не дорогі засоби для очищення шкіри.

Її також можна побачити, як вона ходить торговими районами та демонструє різні сумки та одяг, які, за її словами, є вигідними, оскільки вони довше прослужать.

Компанії платять їй за те, щоб вона демонструвала свої товари своїм 97 000 підписникам на сайті Xiaohongshu.

«Я сподіваюся, що більше людей зрозуміють пастки споживання, щоб вони могли заощаджувати. Це зменшить їхній стрес і розслабить їх», – сказала вона.

Інші зосереджуються на бюджетному харчуванні.

29-річний чоловік під псевдонімом Little Grass Floating In Beijing публікує відео, на яких готує прості страви. Він каже, що може з’їсти дві страви трохи більше ніж за 1 долар (76 пенсів).

«Я просто звичайна людина з сільської місцевості. У мене немає ні гарної освіти, ні мережі впливових контактів, тому я маю наполегливо працювати для кращого життя», – каже він своїм підписникам.

Він працює в онлайн-фірмі з продажу та стверджує, що його надзвичайно скромний спосіб життя дозволив йому заощадити понад 180 000 доларів за 6 років.

Дехто запитував його в Інтернеті, чи очікує він, що його майбутня дружина та діти житимуть так само, і яка кінцева мета. Його відповідь: «Я не знаю».

Китай завоював репутацію країни з непереборною економікою, здатної пережити потрясіння пандемії та торговельної війни президента США Дональда Трампа.

Але аналітики кажуть, що країна зіткнеться зі значними довгостроковими викликами, якщо не збільшить внутрішні витрати.

У той час як у США є проблема з накопиченням боргів за кредитними картками, у Китаї це протилежна проблема. Люди вже схильні заощаджувати, а не витрачати, і це лише посилюється, коли є відчуття важких часів попереду.

Китайський уряд роками обіцяє збільшити споживання домогосподарств, але на нього все ще припадає лише близько 39% валового внутрішнього продукту (ВВП), на відміну від приблизно 60% у більшості розвинених країн.

Частина проблеми полягає в тому, що сучасна молодь налаштована більш песимістично, ніж у 1990-х та на початку 2000-х років.

«Зараз для мене важливіше заробляти гроші. Мені насправді потрібно розширити свої джерела доходу та скоротити свої витрати», – розповідає BBC молода жінка в центрі Пекіна.

Як і багатьом іншим молодим людям, її зарплату скоротили, додає вона.

«Я змінила роботу, і вона не так добре оплачується. Крім того, я не знаю, як довго ця нова робота зможе мене прогодувати в майбутньому. Така погана економічна ситуація змушує людей почуватися пригніченими, бо ми мало заробляємо. Знайти роботу взагалі також нелегко».

Такий рівень безробіття серед молоді, окрім поширення нестабільності, полегшує роботодавцям, які мають труднощі, зниження заробітної плати, оскільки працівники стикаються з вибором: погодитися на нижчу оплату або зануритися на висококонкурентний ринок праці.

Молодий чоловік, якому також за 20, каже, що є низькооплачувана робота, але важко знайти гідну роботу у своїй галузі.

«Деякі мої друзі безробітні, досі живуть вдома та шукають роботу», – каже він.

«В університеті вони мали всілякі спеціальності, від фінансових послуг до продажу продукції. Зараз економіка трохи занепадає. Я сподіваюся, що вона покращиться, щоб у нас усіх було краще життя».

А як він оцінює шанси на те, що це станеться найближчим часом? «Я не дуже оптимістично налаштований», – визнає він.

Велике занепокоєння для нещодавніх випускників Китаю викликає те, що країна здійснює складний перехід від масового виробника дешевих товарів до високотехнологічної економіки. І багато з цих нових галузей не потребують такої великої кількості працівників.

Економіст Джордж Магнус, співробітник Китайського центру Оксфордського університету, відстежує це явище.

Він наводить дані двох великих компаній з працевлаштування в Пекіні, які показують високий рівень випускників університетів, навіть зі ступенем магістра, які влаштовуються на роботу водіями-доставниками.

«Це відображає невідповідність між кваліфікацією, з якою люди закінчують вищу освіту, та наявним попитом на робочу силу», – каже він.

«Звичайно, цьому не допомагає прагнення стати чемпіоном у робототехніці та штучному інтелекті, тому що, принаймні наразі, це певним чином гальмує можливості працевлаштування. Технології насправді не такі вже й трудомісткі».

Гелена Лофгрен вивчає моделі споживання Китаю для Шведського інституту міжнародних відносин і вважає, що його економіка занадто сильно залежить від вкладення коштів у бажані галузі промисловості та зосередження на продажу продукції за кордоном у часи значної геополітичної невизначеності.

«Люди заощаджують більше, ніж споживають, і потрібно, щоб споживання становило більшу частку економіки, ніж сьогодні в Китаї», – каже вона.

«У вас дуже експортно-орієнтована та інвестиційно-орієнтована економіка, і зараз ми бачимо, що ці частини занадто великі, щоб економіка залишалася здоровою».

Все пов’язано з економічним дисбалансом. Якби, наприклад, Китай раптово втратив значні експортні доходи, чи мав би він інструменти, щоб протидіяти цьому, фінансово розширюючи можливості свого величезного внутрішнього населення?

Деякі спостерігачі ставлять під сумнів, наскільки серйозно Комуністична партія ставиться до збільшення внутрішнього споживання.

В останні десятиліття країна процвітала завдяки інвестиційно-експортній моделі, але цей підхід зараз стикається з великим викликом: дефляцією. Потенційні покупці часто чекають на падіння цін на товари.

Якщо молода пара хоче купити, скажімо, новий диван-ліжко, можливо, їм варто почекати, щоб отримати вигіднішу пропозицію.

Чим довше вони, та багато інших, подібних до них, утримуються від великих покупок, тим більша ймовірність того, що компанії знизять ціни, що призведе до того, що люди чекатимуть ще довше на ще вигіднішу пропозицію.

Може здатися гарною ідеєю мати дешевші товари, але дефляція може призвести до закриття бізнесу та загальмувати загальне зростання.

Цьому можна протидіяти, якимось чином підживлюючи оптимізм серед споживачів віком від 20 до 30 років. Можливо, допоможе створення кращої системи соціального захисту або підвищення мінімальної заробітної плати.

Були деякі спроби зробити це, пропонуючи стимули для заміни старих автомобілів, побутової техніки та інших товарів, але це суттєво не підвищило споживання.

Інфлюенсерка Чжан каже, що обережність у витратах глибоко закладена в культурі її країни.

«Покоління мого дідуся було дуже економним, дуже економним. Це частина китайської традиції. Для китайців економність закладена в їхніх кістках», – каже вона.